Насамперед, Вікторе Анатолійовичу, про об’єднання миргородських фермерів. Чому виникло і яку мету в загальних рисах ставить?

- Маємо Миргородську районну громадську організацію – „АСОЦІАЦІЯ ФЕРМЕРІВ ТА ПРИВАТНИХ ЗЕМЛЕВЛАСНИКІВ ВІДРОДЖЕННЯ ПОЛТАВЩИНИ”. Наголошу – організація громадська, вона покликана згуртувати фермерів та приватних землевласників. Потрібно відзначити: коли особа володіє навіть невеликим земельним паєм – це землевласник. Постколгоспні наділи і на тисячу гектарів у приватному володінні – в такому ж статусі. Землеробів цієї категорії консолідуємо, щоб вирішувати спільні загальні питання, надто ж якщо вони невідкладні й болючі. А взаємодопомога і взаємовиручка ще й як потрібні нам у цей непростий час. Наша ж підтримка необхідна й самому селу, побіля якого знаходяться фермерські поля. Село, його жителі, вважаю, найбільш знедолені. Можу навести приклад, коли тільки завдяки наявності фермерського господарства не зникло із лиця землі село. Не буде фермера Володимира Хорунженка в Сотницькому – той населений пункт перестане існувати, бо навколо підприємця обертається життя завдяки тому ж тракторцеві, машині. А от Беєве, наприклад, уже кануло в лету. В селі Черкащанах свою справу має на землі Володимир Ільїн (фермерське господарство „Іволга”). Він багато чим допомагає загальноосвітній школі. Особисто я співпрацюю з громадами сіл Кибинців і Хомутця. Такі ж і подібні завдання перед фермерськими спільнотами в області, Україні.

Ви брали участь у роботі ХХІ з’їзду фермерів і приватних землевласників. Чим переймалися депутати? Яке враження він справив на вас, що корисного і потрібного дав?

- Зрозуміло, насамперед йшлося про квоти на зерно, новації Податкового кодексу, продаж землі. Останнє найбільше нас непокоїть. На мій погляд, дозвіл торгувати загальнонародним багатством – просто згубний. На першому етапі гроші вкладатимуться відтак не в закупівлю, скажімо, добрив, високоякісного насіння, а в ту ж саму землю, на якій, власне, і зараз ми працюємо без додаткових  витрат, сплачуючи помірну орендну плату. За безцінь забрати паї в людей мені сумління не дасть. Коли ж відкриється ринок землі, хіба нам дозволять її купити згідно з реальною ціною? За не в міру високою фермери достоту не зможуть. Зате іноземний капітал гамузом за день придбає плодоносну. І що буде далі, хто-небудь прораховує? Підкреслюю, це одне з найголовніших проблемних питань, хоч і не менш гострих у нас теж предосить. Як би там не сталося, допомагати один одному і підтримувати людей на місцях ми налаштовані серйозно й невідступно.

Запорукою чому і стане асоціація фермерів і землевласників на Миргородщині?

- Переконаний: фермерство в нашому краї відбулося. Тільки  документально підтверджено, що приватним землевласникам належить 4 тис. 600 га. Гадаю, фактично цифра більша, може, і втричі. Наша роль надто ж значуща в розвитку овочівництва на Миргородщині, чим крупні агропідприємства тут практично не займаються. Сам планую і в наступному році відвести під нього не менше 30 га. Хто розуміється, підтвердить, що це серйозна постановка питання. Задіяна у фермерів і тваринницька галузь. Так, у Підруді, Шахворостівці, Біликах розводять і свиней, і овець. Знаєте, фермери тонко відчувають потреби людей, кон’юнктуру ринку. Назавтра вся актуалізована продукція буде запропонована. Наприклад, із лікарської сировини ходова розторопша. Будь ласка, фермери задовольнили попит на 100 т.

Все у вас гаразд, безхмарно?

- Далеко на так! Якщо на особливій підтримці фермери і не наполягають, вони самостійно призвичаїлись виживати, то внутрішньої згуртованості їм бракує найбільше. Не буде почутий кожен зокрема, хто одинаком оббиває владні пороги. Об’єднаними зусиллями достеменно більше вдавалося б досягти. Свіжий приклад. На нашому з’їзді висловлювалися за створення єдиного зернового трейдера - компанія „Хлібінвестбуд”, ДАК „Хліб України”. Більшість же фермерів не в захопленні від такої ідеї, і наші представники на засіданні профільного комітету Верховної Ради України наводили аргументи чому. На з’їзді ж, користуючись розбратом серед фермерів, згаданий проект просував пан Новиков, голова аграрної спілки, куди входять наразі латифундисти. Затим і в пресі запевняли, буцім і фермери заодно з ними. Якраз і не так, бо монополізм, державний чи приватний, убиває ініціативу знизу, в даному випадку погубить первісну ланку. Особисто я спілкувався із представником компанії ДАК „Хліб України”, зауваживши, що за умови, коли вона пропонуватиме зерновиробникам на 50 гривень за тонну більше, першим стану в чергу здавати збіжжя на її місцевий елеватор і агітуватиму колег мене наслідувати. Чому б не мати справу з тими, хто оперативно здійснить закупівлю й належним чином розрахується? Тільки продемонструйте наочно, що проект перспективний і прийнятний, що „кидати” нікого не будуть. На жаль, до цих пір стосунки з аграрним фондом я назвати нормальними не можу. Там то заплатити нічим за здане тобою зерно, то забирай його назад, то затримки з оплатою і т.д., і т.п. Ми патріоти, тій закупівельній державній структурі в першу чергу здаватимемо продукцію за умови вчасного і повного розрахунку. Йшлося на з’їзді й про форвардні закупівлі аграрного фонду, тобто з оплатою за майбутній урожай наперед. Йде місяць березень, конкретних пропозицій катма. Крим, до речі, вже сіє ранні зернові, і там наші люди. Однак зверху чуємо одні лиш обіцянки.

У який спосіб із вами можна законтактувати?

- Телефон 5-54-99, створено і вже діє сайт у Інтернеті нашої асоціації, де і розміщено це інтерв’ю, інша потрібна, корисна інформація. Із задоволенням будемо спілкуватися, щось зможемо порадити. І щодо агротехнологій, і з питань оподаткування, діловодства, юриспруденції. Невігластво серед наших, як не прикро визнавати, закореніло. Даруйте, що знову про себе. Моє господарство офіційно зареєстроване, виступає платником податків. Окремі ж колеги мудрують, щоб менше займатися паперотворчістю, спокушаються в якійсь мірі на тінізацію своєї діяльності. Не втомлююсь таким доводити, що спроби приховати доходи обертаються, як не парадоксально, більшими втратами! Начеб менше „бумаг” пишуть, але їм не повертається, наприклад, ПДВ, не надається цілий ряд пільг. Перекупники ж менше платять, аніж би офіційно збувати продукцію. Ухиляння від сплати податків собі ж на шкоду. Простішого, перспективнішого і ефективнішого господарювання в аграрній галузі, ніж фермерство немає, на моє глибоке переконання. Мої колеги по селах одні з найзаможніших людей, хоч рік на рік щодо прибутковості від вирощеного і не приходиться.

Так легко і запросто дістається благополуччя, тільки б статус фермера одержати?

- Добробут здобувається цілодобовою і без відпусток тяжкою працею. Спостерігаю нерідко картину, коли, наприклад, у Кибинцях під магазином із сьомої ранку спраглі за пивом уже сидять. Фермер собі цього не дозволить. Інакше втратить усе. Залишається трудитись від зорі до зорі. Під час посівної без будильника о 5 – ій 30 на ногах і – до темна. Переспав – і знову те ж саме. Долю собі вибрав, як і побратими. Скаржимося постійно і на те, і на друге, правди ніде діти. А почули б, що можна ще 20 – 30 га взяти в обробіток – переконаний: жоден не відмовиться.

Любите землю в широкому розумінні.

- Без патетики відповім ствердно. І тому розмови про торгівлю нею мене короблять, слово честі. У наших літературних класиків скільки ж то творів про криваву ворожнечу за межу: на брата брат ішов з вилами та косою. Продаж землі вигідний, скажімо, сільським люмпенам, що оцінюють землю, перепрошую, літрами оковитої. Та останньої не надовго вистачить, а „похмілля” невідворотне! До чого призводить так звана земельна реформа – наочний приклад Київщина, де поля забур’янені, культура землеробства не рівня нашій у гіршому розумінні. То злочинні дії, щоб плодоносну забудувати котеджними містечками. Там власники, ні для кого не секрет, за свої паї отримували по 100 – 150 тисяч доларів за га. У нас, на Полтавщині, подібного, повірте мені, й близько не буде. Ціна складатиме 300 – 500 умовних одиниць за га. Зауважу, що працюють уже цілі інститути, аби обходити ще не прийняті закони про застереження щодо продажу земель сільськогосподарського призначення! Приймуть закон про можливість купівлі землі юридичними особами – він стане катастрофою зокрема для фермерів. Взагалі торгівля нею – згубна для нас. Ясна річ, переважна більшість не споглядатиме байдуже, як у них, перепрошую, з-під носа забирають землю. Фермери й собі за останню копійку придбаватимуть наділи. І на добрива, нову техніку, хороший посівний матеріал грошей уже не залишиться. Наслідки очевидні – недобір зернових, технічних, овочевих культур. Дестабілізація продуктового ринку, загальне зубожіння. Станеться те, що нині з гречкою. Ще гірше!

Справді, чому на неї підскочили ціни?

- А ви пам’ятаєте, коли це ще в нас було таке спекотливе літо, як торік? У Попівці фермерський лан під гречкою  доходив до 160 га. Виглядала вона чудово. А врожай – всього-на-всього по 2 ц з га при посіву 1 ц на га…Лихо через температурну аномалію. Гречка просто засмажилась на сильному сонці. То за яку ж ціну її продавати? Навіть на 0 не може вийти чоловік і за найвищої ціни. Зате який ґвалт здійняли! Нічого страшного, власне, й не сталося. Це ж, зрештою, не горілка. Іронізую, звичайно. Втім, на оковиту скільки тратиться, що гречка за тим «бюджетом» ніяк не вженеться. Принагідно зауважу: на душу населення за статистикою  гречки купувалося 2 кг на рік… Насувається куди гостріша проблема.

З борошном?

- До нього повернемося. З уведенням нового Податкового кодексу знаєте, яка закупівельна ціна молока? До Нового року 3 грн. 50 коп. за літр, зараз – 2 грн. А м'яса у живій вазі? Фермери на з’їзді її озвучили: 8 – 9 грн. за кг. На ринку побачите сальце в палець товщиною. Вирізаються кабанчики вагою 50 кг, котрі тільки-но почали рости. Причина елементарна: годівля дорога, а реалізація продукції збиткова. Ціна ж зерна 1800 – 2000 грн. за тонну. Який резон ходити біля худоби? Маленьких свинок не залишають на парування – пускають під ніж. Восени на нас чекає м’ясна криза, до якої ми наближаємося семимильними кроками. Для обивателя 10 грн. за кг сала – мрія. Краще б воно років зо три продавалося по 20 грн., без цінових стрибків. Після літа остерігаюсь називати ціну через її зростання. Фермери вже відчувають кризові ознаки. Подорожчання м’яса вдарить по пересічному споживачеві куди відчутніше, ніж подорожчання гречки! За офіційною статистикою в минулому році поголів’я ВРХ скоротилося на 6,7%! Щоб відновити таку втрату, мине 3 роки. І «Пробі!» ніхто не волає. Підрахуйте, якщо ситуація не зміниться, скільки ще залишилося жити нашим корівкам?

У чому причина цінових катаклізмів?

- Гадаю, на найвищому, міністерському, рівні не всі механізми ціноутворення розуміють. Спілкування з власниками горішніх кабінетів підтверджує сказане. На жаль, лозунг „Почути кожного” далеко не реалізований практично. Ми, фермери, знаємо, що бюджетної підтримки годі сподіватися. Менше б тільки заважали, хоча без втручань навряд чи обійдеться. Для сільського господарства важлива стабільність, про що я не втомлююсь повторювати. І хай би ціни на нашу продукцію встановлювалися не високі й не низькі. За два місяці нам сіяти, а що саме? Для фермера питання життя і смерті. На яку продукцію буде попит і за якою ціною її купуватимуть? На ясні відповіді з відповідних структур сподіватись не варто. Нині квоти на продаж зернових створюють дуже великі труднощі в роботі. Вони так і не скасовані. А де мені брати кошти на добрива, на пальне? Восени за тонну пшениці купив би вагон аміачної селітри – зараз можу тільки удвічі менше. Дизпаливо тоді коштувало 6 грн. за літр, сьогодні – 8. Ясніше ясного, що ситуація складається не на нашу користь. Маю на увазі всіх сільгоспвиробників без винятку. Переживали ж уже період квотування, а висновків належних, гадаю, так і не зроблено. Скільки ж бо просто пропало збіжжя у 2007 – му, врожайному році! Знаєте, аграрники стали буквально жахатися природних щедрот, бо розпорядитися ними як слід, прикро визнавати, дотепер так і не навчилися.

Ви обіцяли прокоментувати ситуацію на ринку найважливішого продукту харчування – хліба. Що втішного скажете?

- Тут на перший план виступає цінова політика держави, її механізми регулювання. Зерно ж значно подорожчало – до 1900 грн. за тонну, а борошно? Ціну на нього штучно стримують. Чого робити, на мою думку, не слід. Ось поруч магазин. Раніше там торгували здебільшого продуктами з виторгом тисяча грн. Перейшли на горілку й цигарки – мають у десять разів більше. Висновок очевидний: на цигарки й горілку в нас витрачають значно більше, ніж на хліб. Світова тенденція: щороку ціни на продукти харчування зростають на 10%. В Україні за офіційними джерелами інфляція складає скільки ж. Відтак продовольство мусило б дорожчати на 20%. На жаль чи на щастя, в нас подібного не спостерігається. Коли гречка стала коштувати 15 грн. – це трагедія. А скільки, повторюся з питанням, її з’їдається за рік? Історія з дешевим цукром нас знову ж таки нічому не навчила. 8 років тому вирощував цукровий буряк, урожайності якого завдяки напрацьованим технологіям добився  500 ц з га. На сьогодні ніхто мене не змусить його вирощувати, нікому й не раджу займатися ним. Один із міністрів, перепрошую, волав: цукор має коштувати три з половиною гривні. А собівартість його вже тоді сягала 5 гривень. Відпускали б тоді цукор по 6 гривень – і зараз би максимум по 7 – 8 купували. Непродуманими кроками цукрову промисловість поставили на межу виживання, а цукор споживаємо бразильський. У районі буряківництво намагаються відродити після занепаду. Але знову ж таки – 7 років тому продавав цукровий буряк по 240 грн. за тонну. Ведемо переговори із заводами про нинішню ціну. Пропонують десь 350 грн. При тому, що витрати на вирощування коренів виросли у 2,5 раза. Тобто коштуватиме здана продукція всього-на-всього на 40% вище за ту, семирічної давності. Достеменно, що бажаючих зокрема серед фермерів узятися за буряк не виявиться. Тим паче одержуватимемо назад за здане не 60%, як раніше, а 50%, гляди – й усі 40%. Після зроблених підрахунків очевидно, що особисто я за названої врожайності тепер одержав би в грошовому еквіваленті навіть менше, ніж тоді. І це за значно зрослих відтоді цінах! Так і з борошном. Зерна достатньо. Моїх 8 тонн знаходиться на елеваторі. Якщо існують проблеми із зерном, трейдери бігають за його виробниками, скуповуючи збіжжя. Такого принаймні на даний час не спостерігається. Питання в іншому – ціноутворенні. Подорожчало б борошно на скільки б там копійок – катастрофи не сталося б. Питома вага борошна в хлібині скромна, менше, ніж на гривню. Вихід із кілограма зерна – дві паляниці. Зросла б ціна на борошно – хлібина подорожчала б на 30 – 50 копійок. Стримування цін на продовольство – політика бумерангу. Менше сільгоспвиробники відтак зможуть придбати, скажімо, міндобрив, обмежать себе в технологіях, що в цілому спричинить до недобору врожаю в наступному році. Якби не вдавались до штучних перепон – гарантовано в наступному році валовий ріст продукції склав би 30%. Який вихід бачать, наприклад, у США? Там практикуються продуктові талони, які видаються найбіднішим верствам, у тому числі безробітним і пенсіонерам, але ціновий баланс тримають.

Які стосунки фермерів із потужними господарствами в районі? Вони конкуренти, партнери?

- Вважаю, співіснуємо, співпрацюємо паралельно. Маємо свої сегменти. Вони культивують одне, ми – дещо інше. Фермери займаються овочівництвом, картоплею, ви знаєте. Взялися за бульбу в ТОВ „Агротех –Гарантії” в минулому році. Мої колеги освоюють передові технології, обладнуючи крапельним зрошенням поля під городиною. Труднощі в тому, що на такі речі кредити важко брати. Кажуть, давай заставу. Трактора випуску за царя Гороха? Нову техніку? Тоді вона подвійна. Нерухомість? Експертна оцінка обійдеться 6% загальної суми. Плюс страховка 3%. Всього ж тоді кредит сягне до 35%! Назагал співпраця налагоджена в різних іпостасях, зосібна з менш потужними господарствами, ніж ТОВ „Агротех-Гарантія”, ТОВ „УкрЛатАгро”. У ремонті техніки, зберіганні продукції, під час сівби і жнив допомога в культивації, косовиці, підживленні…Треба прагнути фермерської взаємодії як за кордоном. Зустрічалися з іноземними фермерами, запозичували організаційний досвід. Там без асоціації, кооперації кроку не ступиш. З окремим фермером справу ніхто не має, з асоціацією – з дорогою душею. Що цікаво, зі своїми 360 га я на Заході вважався б олігархом. У тамтешніх фермерів власність у середньому – до 30 – 50 га і 30 корів. У Польщі навіть менше. Але за останні 3 роки статки західноєвропейських фермерів зросли на 30%. Наші теж не бідують, але ж і трудяться в поті чола. Звичайно, у солідних сільгосппідприємствах можливості кращі – новітня техніка, широкозахватні агрегати. Але фермери, як ніхто інший, відчувають, як дихає земля, як піднімаються рослини, як визріває колос…Словом, усі нюанси вирощування продукції. Вони вже не ті, якими були на зорі фермерського руху. Запопадливіші, активніші, прагматичніші. Однак вчитися є багато чому. Не всі мої колеги з агрономічною освітою(наука це творча і разом із тим точна), прийшли у фермерство від різних професій. Щоб стати успішними, потрібно гризти граніти багатьох наук, обов’язково консультуватися із спеціалістами. А то, буває, колишній механізатор самотужки силкується вирішити агрономічну проблему, замість просто порадитись із фахівцем. Холодної пори наші колеги на Заході два місяці студіюють останні напрацювання в аграрній сфері, конспектують найприйнятніші речі. У нас принагідно, під час випадкових зустрічей поквапом обмінюються міркуваннями, власним досвідом.

З ваших слів випливає, що відсутність великих сум у фермерів стримує оновлення технопарку в районі. Вони тужаться на допотопних агрегатах?

- Відкрию таємницю: за останні 3 роки колеги закупили нових більше, ніж усі сільгосппідприємства разом узяті. Фермери обробляють десь 3000 га, а ТОВ, АОПП, ПОСП у 25 разів більше. І ефективність у нас не гірша, і врожайність не нижча. Соняшник дав у колег цьогоріч по 35 ц з га, кукурудза до 100 ц за аномальних умов. Не в усіх вийшло, але й агрофірми до передовиків – фермерів не змогли дорівнятись. Ніяк не згоден із даними відомого нашого політика Юрія Костенка, буцім фермерська частка в продовольчому забезпеченні населення країни складає 2,7 %. Вона більша, оскільки мої колеги, як би це делікатніше висловитися, через певні причини не легалізуються повністю. Фермери також підносять відсоток зайнятості населення. В мене працює 5 осіб, планую ще трьох залучити. Кожного фермера - землевласника обслуговує мінімум 3 трактористи. Справно плачу в повному обсязі податки. Фермери першими на Миргородщині взялись за крапельне зрошення…

Віктор Коваль?

- І Анатолій Шинкаренко. Я маю парники, ставлю теплицю на 600 кв.м, щоб розширити асортимент овочевих – мати свої баклажани й перець. Окремі з наших застосовують органічне землеробство, М – препарати, інші новації. Впроваджують технології, до яких руки у великих господарствах ще не дійшли: Віктор Коваль(„Павільйон Флори”), Анатолій Шинкаренко, Сергій Французов(тваринництво), Володимир Ільїн, Олександр Берковський(СФГ „Іволга”), Іван Тютюнник, Надія Мірошниченко, Віктор Чуб у Ромодані, Анатолій Татарчук, колишній голова ксп. У селі Полив’яному потужні колеги-фермери. Побувала наша делегація на виставці „Інтерагро”, взявшии участь у роботі семінару із нових технологій вирощування картоплі. Не впізнати було б наш район за 5 – 6 років, аби лишень фермерству не перешкоджали.

У чому полягає протидія?

- М’якше кажучи, це нерозуміння специфіки господарювання, гонитва за негайною вигодою, котра обертається більшими втратами. Фермер думає на кілька кроків уперед, на перспективу, а в нашому місті керівництво, наприклад, жадає сьогодні сала по 10 грн.і м’яса по 20 грн. на базарі. Повторюся з питанням: „А завтра по чім воно буде?” Саме в цьому й заковика.

Сповідь фермера-ветерана

слухав і записав Олексій Полив’яний